Наживка від діда Семена - Цікаві історії та поради - Все про рибалку, рибалка відео ловля щуки та ловля окуня.
Наживка від діда Семена
Літо ніяк не хотіло йти. Вересень на дворі, пожовтіло листя на березах, осики в пурпур одягнулися, але сонечко по-літньому, до дзвону нагрівало борти наший човни, і до полудня над річкою, над селом стояла така задушлива жара – хоч парся. Вранці над Ловатью висів теплий щільний туман, а коли він розсівався, кущі по берегах річки стояли немов після дощу.




Ми непогано порибалили в це літо, наше останнє літо на Ловаті. Ми обидва чекали виклику на роботу в Північну Карелію і вже готувалися до від'їзду.

– Збираєтеся, отже, Василіч, – із зітханням потиснув руку отцеві що заглянув якось увечері до нас дід Семен, що жив в будинку навпроти. Він сів на сходинку крильця, витрусив з жовтої пластмасової коробочки, що служила йому портсигаром, сигарету, пом'яв її в темних жорстких пальцях. – Шкода, шкода. Нікому теперя буде нас рибкою-то пригощати...

Він помахав долонею, щоб дим не йшов в будинок, прислухався до чогось.

– Проте вночі дощу нанесе. Чуй, як жаба-то бурчить? – кивнув він на бочку, що стояла під стоком, під якою, це ми знали, жила велика жаба. – За рибку, воно, конешно, спасибі.

Дід докурив, затоптав недопалок.

– Адже я із справою до тебе, Василіч. Не зайдеш до мене на хвилинку? У мене, чуй, кака-то капость нині в городі завелася. Тетяна дві гряди баркана (на місцевому діалекті так називають моркву) посіяла. Добрий баркан уродився, соковитий та солодкий, та тільки жере ево хтось прямо в землі. Ніби і бадилля стоїть зелена, а смикнеш за неї – тама одна попка, все остальноє начисто обгризене. Ось мене Тетяна за тобою і послала.

Глянь, може, допоможеш чим, аль порадиш що ділове...

Морквяні грядки бабці Тетяни були суцільно зриті чиїмись ходами близько сантиметра в діаметрі. Для землерийки замало, для крота і тим більше, хто ж це може бути? Отець почав розкопувати один з ходів, в надії дістатися до господаря, але натомість відкопав кулю із спресованої, точно склеєної чимось землі з кулак величиною. Від удару куля розсипалася і разом з крихтами землі під ноги нам посипалися чиїсь жовтуваті яйця. Круглі, напівпрозорі, точно величезні ікринки.

– Ясно, що за звір твою морквину з'їв, Семен Степанович! – Отець паличкою згріб яйця в банку, приготовану для черв'яків. – Капустянка це. Погано, коли вона на городі розлучається. Від цієї погані так просто не позбавишся. Ти йди, візьми у господині своїй штук п'ять банок півлітрових, чи та ні квашення або пиво небагато. Зараз ми на них пастки влаштуємо.

Ми укопали на зритих ходами грядках врівні із землею декілька банок, плеснув на дно їх по крапельці пива, і вранці, трохи світло, в них ворушилися, марно намагаючись вибратися, з десяток великих – сантиметрів п'ять-шість завдовжки, буро-коричневих, досить страшних на вигляд волохатих комах із значних розмірів щелепами.

Спочатку ми збиралися їх спалити, але отець пригадав, що в одному із старих альманахів «Риболов-спортсмен» читав, ніби капустянка – одна з кращих насадок при лові сома.

– На сома? – з сумнівом похитав головою дід Семен. – Не знаю, не чував. Он, Андрейша, – кивнув він в дальній кінець вулиці, – рані сомів-то лавлівал. Зараз він вже який рибак – дев'ятий десяток розміняв, почитай і з хати-то не виходить, а рані, після війни, все село рибою годував. Він сомів-то на песькавку ловив, на рибку таку, желтеньку, навроде в'юна. А про ентую капость, – він гидливо струсив банку з капустянками, що копошилися в ній, – у нас і не чували. Так він вже рочків десять як не рибалить. Відловив своє. Соми, правда, і зараз є.

Ми вже не раз чули історії про сомів і тому, пославшись на невідкладні справи, заквапилися додому. Нам не терпілося випробувати нову насадку.

...Весь день я буквально не знаходив собі місця, так не терпілося перевірити розставлені з ранку, наживлені капустянкою донки. Кілька разів за день сом або соми проходили по своїй «стежці» під протилежним берегом. Фонтани риб'ячої дрібниці, що панічно розбігається, точно указували місце, де проходить хижак, але тальниковиє лозини, до яких були прив'язані наші донки, залишалися нерухомими. Врешті-решт це мені набридло і після обіду, наловивши живців, я прихопив вудки і пішов кілометра на півтора вище за село ловити щук. Повернувся у сутінках.

– Викладай рибу, вудки, та поплили донки перевіряти, поки зовсім не стемніло, а то не знайдемо в темноті-то! – заторопіл мене отець, що чекав на березі. Перші дві знайшли без особливих зусиль. Від капустянок на великих кованих гачках залишилися лише жалюгідні недоїдки. Очевидно, їх общипали раки, яких в Ловаті розвелася множина. А ось третю...

Товстий тальниковий лозина зігнулася майже до води, а коли отець, підчепивши дерев'яним гачком туго натягнуту волосінь, потягнув її на себе, послідував такий могутній ривок, що човник наша трохи черпнула бортом.

Поспішно причалюємо трохи вище за те місце, де туго натягнута волосінь йде під навислий над водою зарослий зверху ожиною і шипшиною глинистий обрив.

Рибина, що попалася, ніяк не хоче підніматися на поверхню. Вона те стоїть на місці, і тоді виникають побоювання, що вона зуміла замотати волосінь за донні корчі, то рве лісу з рук з такою силою, що доводиться знову і знову поступатися їй, скидаючи з такою працею відвойовані метри.

Я стою, стискаючи в руках ліхтарик і маленький туристичний топірець. Отець у самої кромки води намагається стримувати ривки невидимої рибини.

– Здається, пішла! – говорить нарешті він, повернувши до мене мокре від бризок і поту особа. Він поволі вибирає до дзвону натягнуту волосінь і ось в освітленому ліхтариком крузі спливає щось схоже на товстий, чорний корч. У якийсь момент я так і подумав, як раптом «корч» ожив. Вона спочатку ворухнулася і слухняно поплила до берега, але майже у ніг отця, може, злякавшись світла ліхтаря, а може, просто зібравшись з силами, рвонулася, трохи збивши з ніг отця і обливши нас водою, знову пішла в темну глибину.

– Погаси ліхтар! – шикнув на мене отець. – адже Піде! Бач як рвонула, я думав, і волосінь-то не витримає.

У повній темноті він ще двічі підводив сома до берега і відпускав, перш ніж, ризикуючи зірватися із слизького глинистого краю до глибокої ями, грудьми навалився на нього і, притиснувши до себе обома руками, вимокнувши і перемазавшись в слизі і мулі, викинув рибину, що відчайдушно звивалася, на берег.

– Тримай його! – видихнув він. – Та відкинь подалі від води-то!

Не дивлячись на всі мої старання майже метрова рибина продовжувала буйствувати на березі до тих пір, поки отець не знайшов упущений мною ліхтарик і не «заспокоїв» сома обухом топірця.

Тепер ми могли перевести дихання і спокійно оцінити наш трофей. У темноті, в світлі ліхтаря він здався мені просто величезним.

– Хороший! – підвів отець від землі сома. – Кілограмів на вісім, мабуть, потягне. Дивися, паща-то яка!

– Наступні донки тобі перевіряти, – протягнув він мені ліхтарик. – Тільки дивися, обережніше. Глина мокра, слизька, а тут, сам знаєш, крок від берега і відразу метра два глибина. Ну, йди, а я відпочину поки.

Ще три донки виявилися порожніми, на передостанній на капустянок спокусився невеликий, грамів на сімсот, жерешонок, а останню я ледве знайшов. Рази три пройшов мимо, перш ніж розгледів той, що зігнувся, наполовину пішов під воду пруть з прив'язаною до нього волосінню. Волосінь витягнулася проти течії майже уздовж берега і йшла під напівзасохлий кущ черемхи, що звісився у воду. Коли я потягнув за неї, в темноті серед віток хтось шумно запліскував. Ризикуючи зірватися, пробрався до куща, розсунув гілки і побачив ту, що б'ється прямо на поверхні води велику сріблясту рибу. Тільки хвилин через десять за допомогою отця, що підійшов, я зміг розплутати волосінь і витягнути на берег свій улов. Великий голавль, мабуть, вже давно заплутався у вітках і встиг наковтатися повітря. Він майже не чинив опір, тільки розкривав рот і важко ляскав по мокрій траві широким хвостом...

Капустянки з городу діда Семена виявилися дуже хорошою насадкою. Плітка, густерки і інша дрібниця не збивали їх з гачків, а крупна риба брала на них охоче. І що для нас було особливе цінно, на капустянку ловилися соми, що начисто ігнорували всі інші насадки. До кінця вересня, коли виїхали в Карелію, успішно ловили на донки і крупних голавлей, і язів, і ще зловили шість сомів. Правда, таких, як найперший, більше не попадалося...

Категорія: Цікаві історії та поради | Переглядів: 969 | Додав: rubalka-mr | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Добавляти коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі - зареєструйтесь, або увійдіть ввівши пароль і логін !
[ Регістрація | Вхід ]
[BODY]