Хитрі судаки
Якось на початку вересня у п'ятницю поїхав я до брата в Жидачів допомогти картоплю копати. Поїхав після роботи, під вечір. Так, щоб на суботу залишитись. - От добре, що ти саме нагодився, - зраділа братова, - мені тепер тільки мотики нести доведеться!.. - Нічого, - підморгнув брат. - Зате ми на риболовлю сходимо, раз дощ нас з городу прогнав. На риболовлю, то й на риболовлю. Воно й ще краще. А картоплю ще викопаємо. Вересень тільки почався. Поки я перекусив трохи з дороги, Сашко швиденько мотнувся до найближчого озера і наловив у ньому малявницею десятків зо три пічкурів. - На вечірню ловлю вистачить, - задоволено показав свою здобич. - А треба буде, то ще зловимо. Їдемо на судака... Зібралися швидко. А хвилин за сорок вже й на місці були. Їхали шосейною дорогою, що веде до Ходорова. Проїхали над Стрийською рікою. Помилувались її крутими берегами та широкими плесами. А минувши міст через Дністер, там, де Стрий в нього впадає, поїхали вниз за течією вже ґрунтовою дорогою. Брат дорогою добряче розігрів мій інтерес до майбутньої зустрічі з судаками, розповідаючи про місце, яке він знайшов не так давно. - Одного разу я там вісімнадцять судаків узяв! Від кілограма до двох! Ледве змусив себе вудку змотати, а то й всіх переловив би... Я братові вірю. На відміну від деяких горе-рибалок, він завжди говорить тільки правду. Я й сам у нього цьому навчився. Так само, як і рибу ловити. Брат старший за мене на шість років, і саме він мене, тоді ще шестирічного пацана, вперше взяв із собою на риболовлю, після чого я заразився цією хворобою на все життя, і за що йому дуже вдячний. От тільки уловів у мене таких не було як у брата. Хоча й живемо неподалік один від одного, а вибратись до нього все часу не вистачає. А риболовля біля Миколаєва значно гірша, ніж у Жидачеві. У них он одна Стрий-ріка чого варта! Та й Дністер тут на рибу значно багатший, ніж у нас. Привів мене Сашко на місце та й каже: - Ось тут і лови! З судаком ти вже не раз зустрічався, знаєш як його брати. А тим, що до води далеченько, не дуже й турбуйся. Поводи трохи рибину, помуч, а тоді витягай її поволеньки, наче відро з колодязя. А я піду, на ляща пополюю. Місце дійсно було не найкращим для риболовлі. Аж тепер я зрозумів, чому ми підсака з собою не взяли. Який може бути підсак, коли до води більше двох метрів? Але яма була цікавою. Метрів на чотири вона вдавалась в крутий глинистий берег, який постійно підмивався водою. Зворотня течія, ніби знехотя відділяючись від основного річкового потоку, постійно крутилась під берегом, додаючи плесу ще більшої таємничості. У темряві води вгадувалась глибина. З обох сторін ями, вище і нижче за течією з води піднімались великі кущі верболозу. Тут дійсно повинен триматися хижак. І він не примусив себе довго чекати. Не встиг мій поплавець проплисти й двох метрів за течією, як хтось похапливо але наполегливо потягнув його в глибину. Протягнув з метр під водою і випустив. Через якусь секунду маневр повторився. А при третій потяжці поплавець впевнено потягнуло на дно. Типова судакова покльовка. Спочатку придушити жертву, потім розвернути її головою до себе, а тоді вже ковтати і повертатись на місце засідки. Підсічка - і під водою хтось нахраписто потягнув мою снасть у нависле над водою гілляччя. Та ні! Туди я тебе не пущу! Тобі, звичайно, хочеться з переляку забитись десь в корчі і обірвати там цю тонюсіньку жилку, яку ти лише тепер зумів розгледіти у ледь скаламученій стрийській воді. Але й мені хочеться бодай подивитись на тебе, судаче, на того, хто вирішив поласувати підкинутим мною живцем і таким чином випробувати моє вміння. Не на того натрапив! Бодай на поверхню я тебе все ж таки витягну! А там вже побачимо !.. Судак був красивий. Не менше півтора кілограма вагою, він впевнено рвався в глибину, випробовуючи мою жилку на розрив. Та як би він не впирався, судак - не короп. Йому не властива стрімкість і шалений напір першого пориву справжнього річкового сазана. Не може він боротися до останнього, як це вміють робити в'язі чи головені. Але й судак - достойний супротивник рибалки. Не кожен знає, що основний свій ривок, основну спробу обдурити вудкаря він приберігає наостанок. Якщо судака тягнути напролом, повіривши у пасивність його боротьби за волю, то вже під самим берегом він обов'язково зробить свій основний ривок, після якого більшості рибалок доводиться лише сумувати за красунею-рибою, яка й була зовсім поруч, але й надалі залишається у своїй рідній стихії. А сам рибалка, спіймавши облизня, змушений лише струшувати з себе бризки води, якими по щирості своїй нагородив його судак. Я про все це знаю і тому даю заарканеній рибині вволю натішитись боротьбою, а заодно і стомитися. Щоб потім легше було на крутояр його витягнути. Лише в кущі його не пускаю. А на чистому плесі нехай собі крутиться, скільки заманеться. Та судак - не боєць. Вже через кілька хвилин впертої боротьби за виживання він значно ослаб і дозволив себе підтягнути майже під самий берег. Я уважно спостерігаю за ним, готовий будь-якої миті відпустити котушку і віддати йому кілька метрів жилки. Рибина намагається здійснити свій останній ривок, та це їй не вдається. Стомлена, вона забирає лише півтора-два метри жилки і майже без опору дозволяє знову притягнути себе до берега. Якби поряд був підсак, та ще й щоб берег не був таким крутим, то міг би я цього судачка вважати своєю здобиччю. А так доводиться трішки попереживати. Намагаючись різко не шарпатись, швидко підкручую котушку, одночасно опускаючи своє вудлище все нижче і нижче до води. Чим менше жилки залишиться між вудлищем і рибою, тим важче їй буде обірвати її. А потім починаю обережно піднімати вудлище з заштопореною пальцем котушкою, намагаючись якнайспокійніше виважити рибину на берег. Це дійсно чимось схоже на процес витягання відра води з колодязя, коли обережно витягаєш відро з таємничих глибин, намагаючись якнайменше розхлюпувати воду. Першого свого судака я таки витягнув на берег. Лише опинившись у кропив'яних хащах, він зробив кілька відчайдушних спроб повернутись у рідну стихію, підстрибуючи над землею у пошуках шляху до води. Саме такої миті деколи навіть стає шкода цієї великої, сильної риби, яку так підступно обдурили і позбавили можливості й надалі ширяти в глибині в компанії собі подібних. Але це вже мій рибальський трофей, якого я з гордістю буду показувати своїм домашнім, розповідаючи їм про боротьбу з гідним супротивником. Другого судака я витягнув таким же чином, а от третій та четвертий були більш хитрими. Один з них таки обірвав мою снасть, а другий зумів зняти з гачка пічкура і залишив мене з носом. Вже перед самим смерканням на яму несподівано налетіла зграя жерехів, які зігнали сюди величезну кількість верхівок і влаштувала на них своє царське полювання. Ніби за велінням якогось свого воєводи одна частина хижачого війська надійно замкнула вихід з ями, і верхівки тепер ніяк не могли повернутись у річку. А кілька метрових рибин почали розбійничати в самій ямі. Вриваючись у зграю мальків, вони глушили їх потужними ударами хвостів і, розвернувшись, спокійно хапали приглушених рибок, набиваючи ними свої ненаситні черева. Наситившись, ці жерехи виходили з ями і ставали на варті, а їх місце займали інші, і розбій продовжувався з новою силою. Найцікавішим було те, що все це відбувалося майже у мене під ногами, за якихось три-чотири метри. Обережний зазвичай жерех ніби й не звертав уваги на людину з вудкою, яка відкрито стояла на березі і, розкривши рота від несподіванки, з захопленням спостерігала за цим зграйним полюванням. Лише раз за всю свою багату рибальську практику мені довелось бути свідком такого незвичайного видовища. Метрові рибини вистрибували з води, ляскаючи по ній своїми хвостами, й самі, наче плавились у променях призахідного сонця. Навіть брат, почувши неймовірний шум на місці, де я залишився рибалити, прибіг подивитись, шо тут сталося. Ніби зачаровані, стояли ми над рікою, не в силах зрушити з місця. Дещо оговтавшись, я вирішив спробувати спіймати одного з цих красенів.Бо витягти його на берег практично не було жодної можливості. Встановивши з пів метра глибини на вудці, я насадив на гачок найбільш в'ялого пічкура і тихо закинув свою снасть на місце розбою жерехів. Не встиг Сашко висловити свого сумніву щодо ймовірності покльовки, як поплавець зник під водою, ніби й не він лиш мить тому пропливав між хвилями. - Невже взяв? - здивовано прошепотів брат. Я тим часом зробив виважену підсічку і через якусь хвилину вивів на поверхню ... кілограмового судачка. Він не дуже й брикався. Ще через якусь хвильку опинився на березі, у компанії моїх полонених. Протягом ще якихось десятка хвилин, поки можна було бачити поплавець, серед воюючих жерехів я виловив ще двох судаків. Сама ж Цар-риба над моїми спробами лише насміхалася і била хвостами по моєму поплавцю так завзято, що, мабуть, жодний поплавець за всю історію свого існування не зазнавав стільки побоїв... От вам і судак! Риба, яка звикла жити на самому дні, при сприятливих для неї умовах піднялась на поверхню і почала активно підбирати чиюсь здобич, не дуже перемаючись тим, що самим мисливцям це може сподобатись. Другого ранку знов йшов дощ, і ми поїхали на річку. Та не судилося!.. Протягом ночі вода піднялася більш як на пів метра, помутніла, і річка стала вже зовсім іншою. Лише одну-єдину покльовку я мав протягом ранку і лише один судак тоді став моїм трофеєм. Більше в тій ямі мені рибалити не довелось. Як потім розповідав брат, і сама яма стала не та, і судака в річці значно поменшало. А шкода. А картоплю після обіду ми таки викопали. | |
| Категорія: Цікаві історії та поради | Переглядів: 6312 | Додав: rubalka-mr | Рейтинг: 4.3/3 | |
| Всього коментарів: 0 | |
[ Регістрація | Вхід ]
