«Екстремальнi» коропи

...Догорає нiч, далеко на сходi ледь займається зоря, рибалка куняє бiля зотлiлого вогнища. В свiдомостi лунають нечiткi думки: “Невже нiч пройшла дарма, хоч би одне клювання, одне-однiсiньке...”. Враз – переможний звук сигнального дзвоника, потужна пiдсiчка – i короп на гачку!

Товстобокий красень в пiдводнiй пiтьмi сахається з боку вбiк, прагне завести мiцний повiдок в корчi, вiн вивертається, намагаючись обрiзати жилку свою зброєю – зазубреним променем спинного плавця. Проте всi намагання пiдводного веприка марнi – рибалка вмiло стримує каверзи рибини, попускаючи та пiдтягуючи жилку. Вудлище зiгнулося в дугу, воно пружинить i стримує оте несамовите акробатство...

...Так приємно пiсля довгих i холодних зимових вечорiв сидiти бiля вогнища, п’янiючi вiд пахощiв травневої ночi. Поруч – потужний але тихий плин рiки, який спроквола гойдає сигнальнi дзвоники на донках. Поруч – людина-легенда серед мiсцевої рибальської громадськостi, рибалка-короповик iз 30-тирiчним “стажем”.

– Ех, не та тепер риба, iнодi аж рибалити соромно, – журиться Павло Семенович. – колись справжнiй рибалка “колгоспника” – коропа до кiлограма, випускав назад у рiку, тодi нiхто не хотiв бавитися з кiстлявим дрiб’язком...

– А в чому ж причина, скажiть? Забрудення, браконьєрство?

– І те, i се, i ще й риба розумнiша стала.

– Як розумнiша?

– А ж тепер всi, кому не лiньки, вудку в руку i на берег! Ловить, не ловить, але на березi в повен зрiст стовбичить, воду хльостає. А короп, вiн же не дурний, йому вижити треба. От i навчилася риба до людей за кiлометр не пiдходити. А пiсля вихiдних, як всi пороз’їжджаються, коропи пiдходять до берегiв, i давай набивати черева полишеною у водi принадою.

– Так тодi можна i ловити!

– Аякже! Лише побачить короп рибалку – в глибину. Як не маскуєшся, з-за корчiв ловиш, як шпiон по землi повзеш – все одно вiдходять, нiби людський дух риби вчувають, як звiрина в лiсi...

– Так може це й до кращого, трофеї дiстануться справжнiм короповикам, а всiлякi халамидники пiдуть нi з чим.

– Зараз всi нi з чим. Поблизу села ставок був. Колись там риба була, а останнiм часом рибаки навiть не заглядали туди. Сусiдський хлопець щупачкiв там ловив, дрiбних, як олiвцi, хоча й на блешню брали. Одно разу серед бiлого дня як клюнуло в нього, спiнiнг в дугу, котушка розкручується, пальцi йому пооббивала. Але жилка 0,5 мм, витримує. Годину вiн тягав по тiй калабанi невидиму рибину, всi думали – величезна щука. А як витягнув – а то восьмикiлограмовий короп, якого хлопець зачепив трiйником блешнi за спинний плавець! Короп, видно, старий, весь обрiс мохом i п’явками, губи порванi, гачки стирчать. Скiльки рокiв жив в калабанi поруч з людьми, а на сковорiдку не потрапив!

Я собi реальну уявив, що ж вiдчув той рибалка, що пiдчепив блешнею коропа. Риба ж, напевне, з усiєю силою тягла в протилежний бiк. Мм-да-а... В цей момент дзвiночок на вудцi заколивався i дзенькнув. Павло Семенович пiдвiвся, уважно подивився на дзвоник, який перестав коливатися. Махнув рукою, – дрiб’язок.

– Ну гаразд. А якже ловити отого сучасного перестрашеного коропа?

– Або шукати дикi мiсця, чого в нас майже немає, або перехитрити рибу.

– Як перехитрити?

– Ловити треба там, де нiколи короп людину не бачив. На гарних, пологих берегах, де рибалок кожнi вихiднi повно, як на базарi, нiчого не зловиш. Треба шукати мiсць незручних, болотистих, урвищ, непролазних корчiв. І снастi теж вiдповiднi мусять бути. Не жовтi “телескопи”, а гiлка з лiщини, яку не помiтно серед гiллячя, поплавець-пiр’їна, недоварена картоплина на гачку. І все буде гаразд.

– А чого ж ми тут сидимо, зручне мiсце, вогнище...

– А, це для душi, цiлу зиму мрiяв отак посидiти, поговорити. А на коропа пiдем пiд ранок, лише ловити треба з дерева, що з кручi росте...