Збірна команда України перемогла на чемпіонаті світу зі спортивної риболовлі на мормишку.
Турнір відбувся на водоймі неподалік польського міста Августув. 55 спортсменів з одинадцяти команд, які представляли США, Фінляндію, Швецію, Латвію, Литву, Естонію, Польщу, Болгарію, Росію та Україну, змагалися протягом двох днів. Уперше за останні шість років нашим рибалкам вдалося покласти край латвійсько-російській «гегемонії».
«Ми приїхали до Польщі завчасно, — каже Богдан Дем'янчук, чемпіон світу в командному заліку. — Тож протягом чотирьох днів мали змогу потренуватися на місцевому водоймищі. Випробовували спорядження, приманки, шукали місця скупчення риби, адаптовувались до нових умов. Глибина там від шести до дев яти метрів, а на Поліссі таких озер немає. Потім обмінювалися враженнями: якої риби у водоймищі більше, на що краще клює, на які приманки реагує. Тобто до суботи, коли мали розпочатись змагання, кожен із п'яти членів нашої команди володів інформацією про специфіку озера».
Передусім українських спортсменів вразило, що там багато риби. Мормишка опускалася на глибину шість метрів і лягала не на дно, а на дрібну плотвичку та верховодку. Тож якби взагалі не клювали підлящики чи окунці, признаються чемпіони, полювали б на сріблястий трофей.
«Ми використовували різні види приманки, — долучається до розмови Іван Щевич. — За два дні висипали в озеро майже 20 кілограмів личинок мотиля. Добре, що мали його вдосталь. Інакше про перемогу можна було б і не мріяти. Адже кожен із 11 спортсменів у своєму секторі намагався переманити рибу до себе. Оскільки плотви, підлящиків, окунів і щупаків у водоймищі багато, вони швидко з'їдали приманку і рухались далі. Тож доводилося не скупитися на мотилі». Ще один секрет успіху — мормишки. Українські спортсмени, які не звикли полювати на таких глибинах, не мали у своєму запасі вдосталь важких мормишок. На щастя, допомогли поляки — продали по три долари кожну.
«Усі члени нашої команди мали в запасі не менш як 15 — 20 вудочок, — каже Богдан Дем'янчук, — і, звичайно ж, вдосталь важких мормишок. З легкими на таких глибинах важко сподіватись на переможний результат. Іноді тонка волосінь заплутувалась від вітру чи обривалась. Чаклувати над нею часу не було: одразу діставали з ящичка інше спорядження. А ще ми багато рухались у своїх секторах, бурили ополонки та шукали місця скупчення риби. Коли ж натрапляли на такі, щедро сипали приманку, щоб суперники, які уважно стежили один за одним, не переманили рибу до себе».
